Тоня Матвієнко - Кульбаби

Ми знову все на потім, на потім, на потім, потім.
І поруч пройшов потяг, а в ньому не ми.
Сховати пустоту не допоможе нам одяг.
А може, ми забули, як то бути людьми, тож.
Цілуй мене і ваби, падай зі мною в кульбаби.
Цілого життя нам мало, було би два віддала би.
Цілуй мене і ваби, падай зі мною в кульбаби.
Цілого життя нам мало, було би два віддала би тобі.
Тікаєм від буденності, кожен в свої берлоги.
А почуття провини ми топимо у вині.
І де наші відверті, щирі діалоги.
Що нагадають нам, як то бути людьми?